Публікації в ЗМІ

1. ГІМНАСТИКА ДЛЯ МОЗКУ або ЯК НЕ ЗАГУБИТИ СОЮ ГЕНІАЛЬНІСТЬ

Треба кожного дня знову й знову  міркувати,

щоб зберегти життя думки
І. Бехер

Будь-яка активність впливає на інтелектуальний розвиток. Бездіяльність, лінощі ведуть до ігнорування  предметів та явищ навколишньої дійсності, відсутності волі в повсякденному житті. Ще в давній Греції вчені дійшли висновку, що природні здібності та геніальність потрібно розвивати і тренувати.

Парадоксально, але це факт, - в умовах тотальної комп’ютеризації відбувається повальна деградація особистості. Все більше людей носять з собою калькулятори і електронні записні книжки, телефони з виходом в Інтернет, не докладають вольових зусиль, щоб помислити чи запам’ятати щось без технологічної допомоги.

Пам'ять, увага, мислення – це функції мозку. Мозок такий самий орган, як руки, ноги, очі. Щоб зберегти здоров’я, людина робить фізичні вправи. Для того, щоб мозок був працездатним, йому теж потрібна гімнастика..

Професор психології Зигфрід Лерль, очолюючи Німецьке товариство розвитку розумових здібностей, провів численні дослідження і зробив висновок: чим активніше працює мозок, тим активніше й краще він розвивається.

Якщо мозок недостатньо працює, він втомлюється або перестає гнучко працювати Тривале зниження розумової активності приводить навіть до всихання й поступового відмирання нервових клітин у лобових частинах мозку. Це особливо помітно після тривалих відпусток і канікул. Так, за три тижні канікул коефіцієнт інтелекту в школярів знижується в середньому на 20 одиниць.

Зазвичай людський мозок найчастіше працює лише на 3-5% свого потенціалу. Тому  в повсякденній діяльності важливо задіяти якомога більше нервових клітин. В цьому може допомогти гімнастика для мозку, що включає:

1. Інтелектуальні ігри – кросворди, головомки, шахи, реверсі і т.і ( Рекомендовано хоча б по 30 хвилин щодня.)

2. Усний рахунок (Мозок потребує математичної зарядки!)

3. Швидкочитання (Швидке читання текстів для мозку - як швидкий біг для спортсмена)

4. Регулярні тренування уважності і спостережливості (Спостережливість – перший крок в тренуванні здатності утримувати увагу певний час. Геній (за І. Павловим) – це вища здатність концентрувати увагу на предметі.)       

5. Творчий підхід до справи і роздуми над нестандартними запитаннями (Життєво необхідно, особливо, коли вдома діти, які потребують відповіді на кожне чому? і як?)

6. Щоденне наповнення бази пам’яті і поетапне повторення (Поставити собі за мету кожного дня запам’ятати куплет пісні чи вірша, вивчити 3 слова іноземною мовою. Як багато ми будемо знати вже через рік! )

Більшість людей намагається не тільки присісти при кожному зручному випадку, але й розслабити свій мозок при кожній можливості. Це прагнення є природнім, проте людині навіть в стані відпочинку потрібно постійне посильне навантаження.  Повне внутрішнє розслаблення  зумовлює стан ідіотії, може стати причиною деградації здібностей і особистості людини.

В мозку є великі резерви, потрібен лише стимул і правильний підхід. Спробуйте застосувати на практиці один з них.  В процесі напруженої роботи чергуйте три кола уваги (мале – книга, середнє  - приміщення, велике – вулиця), тому що довге перебування в одному з них є причиною перевтоми. Іншими словами, якщо ви працювали довго, наприклад, за комп’ютером, то не варто братися за шахи, книгу чи в’язання, оскільки ці види діяльності теж перебувають у малому колі уваги. Щоб попередити перевтому, необхідно через 1-2 години перейти в середнє коло уваги (на кухню, спортзал, на сцену тощо) або у велике коло уваги (на вулицю, до річки, у парк тощо). І навпаки після тривалого перебування на вулиці корисно перейти в середнє або мале коло уваги.

Чергування кіл уваги дозволить вам довго й продуктивно займатися потрібними справами впродовж усього дня і допоможе уникнути емоційного виснаження. Гімнастика для мозку ж не дозволить вам загубити свій талант. Пам’ятайте: «Всі люди народжуються геніями, але через лінощі
щодня по крихті втрачають свою геніальність...»

Практичний психолог Звенигородської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Вітязь Оксана Зіновіївна

2. «Допомогти дитині пережити лихо»

Наше життя, на жаль, не завжди - веселе свято: часто  в ньому  трапляються різні нещастя, лиха, мають  місце негативні емоції, жаль, смуток, скорбота… Навіть нам, дорослим, начебто сильним людям, буває дуже непросто впоратися з подібними переживаннями. А що ж говорити про дітей, які ще не встигли наростити "панцир" проти ударів долі? Як допомогти їм пережити лихо,  втрату?

Коли в сім’ї  чи суспільстві трапляється будь-яка подія, сповнена насильства чи жорстокості, то цілком нормально, що дитина почуває себе переляканою, тривожною і розгубленою. Вона погано спить, пробуджується від жахливих сновидінь, відчуває страх і не може перестати думати про те, що сталося; вона знаходиться в полоні постійного переживання небезпеки і болючих спогадів. Це НОРМАЛЬНА реакція на ненормальні умови. У більшості випадків ці прояви недовговічні і з часом минають самі по собі, якщо знайдено ресурси для відновлення. Але якщо вони не слабшають протягом тривалого періоду часу, це може бути проявом посттравматичного стресового розладу (ПТСР), який важливо не проґавити. Як тілесне захворювання бажано лікувати з самого його початку, не допускаючи переходу у хронічний стан, так і життєві переживання не слід ігнорувати.

Будь-яке лихо - це не лише втрати, але й можливості. Якщо дитині вдалося правильно його пережити, горе дає маленькій людині щось важливе: досвід, який робить її дорослішою, сильнішою і чутливішою до чужих бід. В складній ситуації дитина вчиться виживати, захищати свою психіку від емоційного виснаження, мобілізовувати внутрішні  резерви при потребі. Однак, щоб здобути навички виходу зі стресових  ситуацій без шкоди для здоров’я, їй необхідна психологічна підтримка та спеціалізована допомога з боку дорослих.

Тому минулого тижня в Звенигородській ЗОШ І-ІІІ ступенів відбувся районний семінар практичних психологів на тему: «Допомогти дитині пережити лихо». Почеснею гостею семінару  стала кризовий психотерапевт, старший викладач кафедри освітньої політики Львівського обласного інституту ППО Єфімова С.М., яка поділилась своїм досвідом роботи з дітьми в кризових ситуаціях. За круглим столом  практичні психологи району спільно з методистом районної психологічної служби Камінецьким Л. Ю.  об’єднались заради єдиної мети  - допомогти дітям пережити війну, здолати  страхи і тривоги, відшукати приховані ресурси і можливості. Головне – недопускати страхів і паніки в дитячі серця, берегти дитячий сон і відпочинок, впевненість, що дорослі знають, як діяти в кризі.

 Батькам на замітку такі заходи щодо профілактики дитячих страхів в конфліктний період:

—  Дитину  небажано залишати одну на ніч у кімнаті;

—  За годину перед сном треба перейти від енергійних ігор чи  занять до більш спокійного проведення часу (збуджена дитина не зможе заснути);

—  Не дозволяти дитині пізно лягати спати (дитина буде відчувати збудження, втому і їй може наснитися кошмар);

—  Не приховувати свої переживання від дітей, спілкуватися із ними, пояснювати

—  Підкреслювати усі здібності і досягнення дитини, довіряти “дорослі” справи, дякувати за допомогу (адже діти, які впевнені у собі і своїх силах не бачать кошмарів і не страждають від страхів);

—  Давати дітям свободу (у тій сфері, де вони вже можуть бути самостійними);

—  Проводити з дітьми достатньо часу (ігри, прогулянки, спільні справи)

—  Любити і приймати дітей такими, які вони є.

В кінці семінару учасники відвідали місцевий музей і підсумували роботу таким афоризмом: «Не позбавляйте дитину земних радощів».

Чого світ потребує найбільше:

Трішки більше привітності,

Трішки менше користолюбства.

Трішки більше дарувати,

Трішки менше вимагати.

Трішки більше "МИ",

Трішки менше "Я".

Трішки більше посмішок,

Трішки менше гримас.

Трішки більше сміху,

Трішки менше плачу.

Трішки більше квітів на дорозі життя,

Трішки менше на гробах.

Бути добрим - це забути про себе самого, щоб думати за інших.

Бути добрим - це закрити очі на прояви невдячності.

Бути добрим - це давати навіть тоді, коли нічого не отримуємо, посміхаючись до тих, які нас не розуміють.

Бути добрим - це вчинити зі свого життя дар для інших.

Бути добрим - це приглушити біль власного серця і посміхатися завжди.

Бути добрим - це погодитися на те, що чим більше будемо давати, тим більше від нас будуть очікувати.

3. Голуб миру від Михайла до Миколая

Війна, що триває у нашій країні, не залишає байдужими дитячі серця. До річниці Революції гідності учні Звенигородської  школи  мали можливість взяти активну участь в психологічному практикумі «Голуб миру». Учнівське самоврядування під кураторством практичного психолога організувало майстер-клас з виготовлення голубів, місія яких принести мир і спокій на схід України, стати оберегом для захисників нашої Батьківщини. Треба було бачити, з яким натхненням  працювали діти, вирізали, розфарбовували, підбирали теплі слова!  У кожного своє бачення і фантазія, як піднести бойовий дух героїв і підтримати в нелегкий час.Слід зазначити, що, спрямувавши енергію на допомогу іншим людям, діти  вчаться співпереживати і співчувати, підніматися вище власних інтересів та споживацької політики.  Тим самим вони допомагають й собі. Відчувши  свою значущість і важливість, діти можуть знайти вихід з особистої кризи.Трохи часу – і голуби миру готові виконати свою благородну місію, присівши  перед далекою дорогою на символічне «дерево єдності». Від Михайла до Андрія  учні вивішували свої голуби, частина з них вже відлетіла за призначенням в зону АТО.
Ми щиро віримо, що дитячі надії здатні творити дива, а їх голуби миру принесуть благу  вістку. Кожен допомагає, як може. Хтось зі  зброєю в руках, а хтось – з добрим словом на устах. Головне, не здаватись і триматись купки. Разом – не страшні ні вітри, ні бурі. Любов і щира підтримка, яка іде від серця до серця, вбереже нас від біди.

О.Вітязь, практичний психолог Звенигородської ЗОШ І-ІІІст.

4. Ще нам, браття українці,  усміхнеться доля!

Знайти у собі сили, щоб не впасти духом.

Ми живемо в нелегкий час. Про одне мріялося, інше склалося. Події, що відбуваються в нашій країні, на жаль, викликають в нас не найкращі емоції. Очевидно, що війна йде не лише на Сході, але й в душі кожного українця.

Важко стояти осторонь, важко жити в передчутті небезпеки. Кожен день починається з невтішних новин: нові жертви, поранені, бої точаться і не втихають. Аналізуючи скрутну ситуацію, слід розуміти не лише її об’єктивні властивості, але й відображення війни у свідомості людини, значущість потреб, задоволення яких є під загрозою, її оцінку здатності впоратися з ситуацією, подолати її на основі попереднього досвіду або вироблення нових, інноваційних форм поведінки.

Війна спровокувала кризову ситуацію в свідомості людей, коли під загрозою опинився весь життєвий задум. В нинішній час кожен з нас являється первинною чи вторинною жертвою тероризму, спрямованого на послаблення ресурсної стійкості українського народу і наведення страху на мирне населення. Звичайно в кожного свої суб’єктивні переживання «катастрофічності» ситуації, але вона «зачіпає» всіх.

Події в країні стали такими, що викликали тяжкий психологічний стрес практично в кожного – як в  учасників бойових дій та їх родичів, так і людей, що  спостерігають за боями перед телевізором. Ці події виходять за межі нормального людського досвіду і ведуть до сильних переживань,  викликають почуття жаху, страху і безпорадності, можуть не одного ввести у глибоку психологічну кризу, наслідки якої, як осад, залишаються роками.

В результаті того, що людина стає жертвою чи очевидцем надзвичайних подій, у неї розвивається психологічна травма, яка приводить до змін на 4 рівнях:

1. На рівні організму (постійні головні болі, безсоння, порушення діяльності серцево-судинної системи, шлунково-кишкові розлади);

2. На емоційному рівні (появляється роздратованість, агресивність);

3. На особистісному рівні (втрата інтересу до життя, навчання, роботи, обезцінення своїх дій);

4. На рівні поведінки (неадекватність, алкоголізм, замкнутість).

Як тілесне захворювання бажано лікувати з самого його початку, не допускаючи переходу у хронічний стан, так і життєву кризу, яка є хворобою душі, важливо не проґавити, адже згодом все важче долати розпач, знаходити у собі сили для того, щоб продовжувати жити.

Ненормативні життєві обставини потребують від людини дій, які перевершують її адаптивні можливості та енергетичні  ресурси, особливо це стосується тих, що на передовій. Великий їм уклін! Хай Господь поможе вистояти і повернутися до рідних домівок!

Кого ж війна прямо не зачепила, але ось-ось…тривожно й моторошно на душі, життя немає сенсу, то геть відкиньте депресивні думки і продовжуйте жити, виконуючи свої обов’язки. Слід рішуче відштовхнутися від берегів «хандри» і зважитись на пошук нових життєвих смислів. Не варто впадати в паніку, а мислити продуктивно і рішуче йти вперед до перемоги. Ще не все втрачено! Не було такої війни, яка б не закінчувалася миром! Не допустить Бог до таких випробувань, які б нам були не під силу! Господь поміж тих, хто вірує  і допомагає іншим, любить інших, як себе самого. Згадайте дві головні заповіді любові. Чи не вони згуртували український народ на Майдан та не консолідують нас в одне ціле, в одну велику родину, коли ми не проявляємо байдужості один до одного?

Криза – це не лише страждання, а й великі можливості, несподівані перспективи. Побачити їх і скористатися ними – неабияке мистецтво, якому можна поступово навчитися. Починати слід з самоопанування.

Так, у кризовій ситуації параліч волі не дає змоги діяти, гнів чи апатія заважають реальному погляду на речі. Але допомогти собі в опануванні можливо, якщо спробувати визначитись з приводу типового для кожної особистості ставлення до неприємних новин, тривожних несподіванок, травмуючих життєвих обставин. Для цього треба навчитися тлумачити події іншим чином, переінтерпретовувати їх, міняти акценти.

Непогано спитати себе, що буде, якщо сьогодні я нічого не буду робити, бо війна?  Життя зупиниться? Так чи ні? Швидше за все, якщо я не сьогодні не піду на роботу, не приготую сніданок для своєї сім’ї, заховаюся в підвалі і буду чекати нападу, то це негативно вплине  на тих, хто зі мною працює і живе. Хоч сьогодні я  не буду воювати на передовій, але я можу бути корисним для своєї країни іншим способом. Яким? Яка моя роль у цій війні? Як я буду діяти в тій чи іншій ситуації? Що я робитиму, як біля мого будинку впаде граната? А може цього не станеться? Може все якось владнається?

 Іншими словами, слід розвивати в собі психологічну готовність до будь-якого розвитку подій: як до негативного, так і позитивного, чи якогось проміжного. Можна передбачити наступні кроки у розвитку ситуації і поведінці ворога, і хоч якось підготуватись до нього. Потроху відбувається самоопанування, і рух у позитивний бік стає безумовним. Відчувши емоційне супроводження кожного з можливих варіантів розвитку та свою участь в них, людина вже відчуває себе більш готовою. Вихід із найбільшої скрути буде знайдено!!!

Зменшити тяжкі переживання в період кризи і перевести його на конструктивні рельси допоможуть також такі правила:

Правило №1: Уникайте самотності і депресивних думок.

Забезпечте собі надійний тил у спілкуванні.

Правило №2: Не оточуйте себе людьми, які панікують, допоки самі не прогнали паніку з серця.

Правило №3: Не поширюйте масовий психоз. Вчіться концентруватися не на втратах і болі, а на ресурсах і можливостях.

Правило №4: Розширте коло контактів, живіть за принципом взаємопідтримки і допомоги.

Забезпечте підтримкою по можливості кожного, хто знаходиться в гострій ситуації кризи:

·                    Вислухайте терпеливо, співчутливо, ні в якому разі не перебиваючи і не критикуючи. Коли людина розповідає про свої переживання, відмічається зниження емоційної напруги аж до можливої емоційної розрядки. Якщо ж людина, яка пережила травму, не говоритиме про свої переживання і болі, залишатиметься не вислуханою, то відчуття тривоги і злоби наростатиме з кожним днем.

·                    Допоможіть структурувати проблемні пункти. Будь-яке розповідання проблеми дозволяє людині її впорядкувати і усвідомити. Проговоріть можливі варіанти поведінки виходу і запропонуйте свою допомогу на етапі реалізації нової лінії поведінки, заняття.

Спрямувавши енергію на допомогу іншим людям, дбаючи про інтереси інших, ми  самі виходимо з особистої кризи.

Правило №5: Не забувайте про відпочинок і відновлення сил. Гаряча ванна з ароматичними маслами, похід у спортзал, чай з шоколадом, прогулянка – кожен вибирає свій спосіб зняття гостроти переживання і релаксації. В здоровому тілі здоровий дух.

Правило №6: Алкоголь, наркотики, суїцид -– не вихід зі складної ситуації, а фактично послаблення своїх позицій і позиції країни.

Правило №7: Пам’ятайте про дітей. Адже особливо гостро екстремальні ситуації переживаються найменшими. Діти – заочні учасники війни. Їх рожеві ілюзії щасливих буднів та майбутнього не співпадають з тяжкими реаліями. Війна в реальності - це вже не гра з олов’яними солдатиками, перебіг якої можна зупинити або відмінити, а солдатів воскресити та відновити. Немає дітей своїх і чужих. Вони – майбутнє нашої держави. Подбайте про їх безпеку:

·                      Не показуйте дітям своєї депресії чи паніки.

·                      Підтримуйте дітей , щоб в них не зникало бажання думати про майбутнє нове життя без катастроф і терористів

·                      Обговоріть з своїм чадом стратегію поведінки в тих чи інших надзвичайних ситуаціях.

·                      Говоріть з дітьми про події, які їм відомі, дайте можливість емоційно реагувати на них.

·                      Відпрацьовуйте способи зменшення агресивності, щоб виплеснути злість назовні, аби всередині не кипіло.

·                      Якщо дитина боїться залишатися сама навіть ненадовго, не відштовхуйте її. Дайте їй відчути себе в безпеці. Переключіть увагу з болючого на щось інше.

·                      Дійте за принципом – багато сонця, зелені, тепла, менше тривожних сцен насилля. Набирайтесь ресурсів від природи, а не від сліз і крові.

Ніхто не знає, що буде завтра, тому наше завдання бути щасливими сьогодні і дарувати миті щастя своєму ближньому. Будьмо оптимістами! І хоча у кризовому стані майже завжди здається, що нічого не можна вдіяти, це тимчасове явище. Не втрачаймо надії! Вихід є! З нами Бог!

О. ВІТЯЗЬ, практичний психолог Звенигородської ЗОШ І-І