ПРИТЧІ

Перстень Соломона

Жив собі цар Соломон. Попри його величезну мудрість, життя царя було сповнене неспокоєм та сум’яттям. Одного разу вирішив він звернутися за порадою до придворного мудреця:

-Допоможи мені – багато речей та подій в житті здатні вивести мене з себе. Я надто запальний, і це страшенно ускладнює  моє життя.

-Я знаю, як тобі допомогти. Одягни цей перстень – на ньому висічено фразу: «Це мине!». Коли тебе охопить сильний гнів, величезна радість чи глибокий сум, просто подивися на цей напис, і він протверезить тебе.

Соломон прислухався до порали мудреця й зумів віднайти спокій. Але якось ситуація випала така складна, що погляд на перстень хіба що викликав спалах гніву. Соломон зірвав персня з руки й хотів жбурнути в ставок, але раптом побачив на внутрішньому боці прикраси «І це теж мине…»

Мораль притчі: Все минає, все міняється. І ми змінюємося на краще, якщо вчасно усвідомлюємо, що ускладнює наше життя, і починаємо шукати нові ресурси. Сила завжди всередині нас.

Притча про чуму

Зустрівся якось перехожий з Чумою.

-Куди йдеш, чумо! – спитав він.

-Іду в Багдад, - відповіла Чума. – хочу заморити п’ять тисяч душ.

За деякий час зустрілися вони знову.

-Ти збрехала мені. Казала. Що замориш п’ять тисяч душ, а загинуло п’ятдесят тисяч, дорікнув чумі чоловік.

-Ні, ти помиляєшся. Я згубила лише п’ять тисяч, решта померли від страху.

Мораль притчі: Не допускай страху і паніки в своє серце! Страх ранить гірше автомата.

Дерево

У пущі Колорадо туристи захоплювалися рештками велетенського дерева, яке мало близько пів тисячі літ. Коли Христофор Колумб дістався до Америки, на тому місці росло молоде деревце. Воно перетривало бурі, землетруси, тисячі атмосферних катаклізмів, снігові лавини. Щоб обняти його пняк, треба було узятися за руки двадцятьом людям.

Та якось малесенький, майже невидимий шкідник відклав на корі невелику кількість мікроскопічних яєчок. З них вилупилися невеличкі личинки з невгамовним апетитом. І за декілька місяців дерево-велетень, що пережило бурі, було знищене.

 Мораль притчі: «Будь уважним до дрібниць, бо з них народжуються великі речі» - підсумовує Бруно Ферреро. Страх теж як маленький черв’як, який робить свою справу. Не допусти запанувати страху над собою.

Батькова наука

В одного чоловіка було троє синів. Помираючи, батько звелів синам принести віник і по черзі переламати його. Проте ніхто не зміг виконати цього завдання. Тоді батько звелів розв’язати віник, взяти кожному сину по прутику і переламати. Сини без труднощів впоралися із батьковим завданням. На це батько їм сказав:

«Сини мої, ось так легко, як ви переламали ці прутики, зможуть і вас побороти вороги, якщо ви будете поодинці. А разом вас не здолає ніяка сила.»

Мораль притчі: Разом ми – сила, яку не здолати

Гармонія

Якось Хінг Ши сидів на березі невеличкого, але гарного озерця з одним з учнів. Повітря було сповнене тонких ароматів природи, вітер майже вщух, і дзеркальна голубінь водойми відображала довколишній пейзаж неймовірно точно. Довершеність природи, її збалансованість і чистота мимоволі породжували думки про гармонію. Тому за якийсь час Хінг Ши звернувся до учня:

-        Янг Лі, скажи, коли, на твою думку, в людських стосунках настане повна гармонія?

Юний і цікавий Янг Лі, який часто супроводжував вчителя в його прогулянках, замислився. Потім, дивлячись на ідентичність природи в реальності та її відображення в озері, промовив:

-        Мені здається, гармонія у людських стосунках запанує тоді, коли всі дійдуть однієї спільної думки, мислитимуть однаково, стануть немовби відображеннями один одного. Тоді зникнуть непорозуміння, суперечки, сварки…- мрійливо розмірковував учень, - але хіба таке можливо?

-        Ні, задумливо відповів Хінг Ши, - неможливо й непотрібно. Адже в такому випадку настала б не гармонія, а повне знеособлення людини, втрата її внутрішнього «Я», індивідуальності. Ми всі стали б не відображеннями, а тінями одне одного.

Трохи помовчавши, мудрець додав:

- Гармонія у людських стосунках можлива лише тоді, коли кожен прагнутиме не до єдності думок або наслідування когось, а поважатиме право іншого на вираження своєї індивідуальності.

 

ПРИТЧА «КОЖЕН АБО НІХТО»

Є у світі четверо людей, яких звати Кожен, Хтось, Будь-хто та Ніхто. Мали вони важливу роботу, яку необхідно було виконати, і Кожного попросили її виконати.

Кожен був переконаний, що Хтось її може виконати. Будь-хто міг би її виконати, та не виконав Ніхто.

Хтось розсердився, бо це була робота Кожного. Ніхто не усвідомив, що Кожен не зміг би цього зробити. Закінчилося все тим, що Кожен звинуватив Когось, коли Ніхто не зробив того, що Будь-хто міг зробити.

Мораль притчі: як часто ми думаємо, що хтось інший подбає про наше майбутнє, і як часто потім переконуємося в протилежному, шкодуємо, що не зробили цього самостійно.

Не перекладай відповідальність за своє життя та події в ньому на іншого. Почни сам боротися за своє щастя, здоров’я і добробут. Дій рішуче і впевнено. Проблема тютюнопаління в суспільстві стосується кожного. Не стій осторонь навіть, якщо ти не курець. Пропагуй здоровий спосіб життя та день без куріння, і нехай днем без куріння стане кожен день в році, а  не лише 31 травня. Адже здоров’я найцінніше.

НАЙКРАЩИЙ МАЙСТЕР

Це було дуже давно. В одному селі в Україні дівчата і жінки вирішили про­демонструвати свою майстерність. До­мовилися, що в неділю всі прийдуть на майдан, і кожна принесе найкра­ще, що вона зробила своїми руками: вишитий рушник, мережива, полотна, скатертину, одяг тощо.

У призначений день усі дівчата й жінки прийшли на майдан. Принесли безліч дивних речей. У бабів, яким гро­мада доручила назвати найкращих май­стринь, розбіглись очі: так багато було талановитих жінок і дівчат. Дружини і дочки багатіїв принесли вишиті золо­том і сріблом шовкові покривала, тонкі мереживні фіранки, на яких були ви­в'язані дивні птахи.

Але переможницею стала дружина бідняка Марина. Вона не принесла ні ви­шитого рушника, ні мережив, хоча все це прекрасно вміла робити. Вона приве­ла п'ятирічного сина Петруся, а Петрусь приніс жайворонка, якого він сам вирі­зав із дерева. Приклав Петрусь жайво­ронка до губ — і заспівала, защебетала пташка, як жива. Усі стояли на майдані, не поворухнувшись, усіх приголомшила пісня, і раптом у блакитному небі затяг справжній, живий жайворонок, зачаро­ваний співом із землі.

«Той, хто творить розумну і добру людину, — найкращий майстер», — таке було рішення старійшин.

 

                                                           "Пізнати мудрість"

Якось один юнак прийшов до вчителя й попросив:

-         Я хочу, щоб ти був моїм учителем. Допоможи мені пізнати життєву мудрість.

-         Гаразд, - погодився вчитель, розкажи мені про себе.

          Учень почав розповідати про свої достоїнства, про те, як багато він знає і скільки всього вміє. Учитель вислухав, а потім дав йому перше завдання. Але юнак не погодився з ним, вирішив, що завдання це невдале, що для початку потрібне зовсім інше. Він сказав:

             - Я вже багато чому навчився, досяг чималих успіхів у житті. Так, можливо, в інших галузях. То чому б їх не перенести на вказану ситуацію!

              Щоб не пропонував наставник, у юнака завжди віднаходився правильніший розв’язок завдання.

              Тоді мудрець дав хлопцю порожню склянку, а сам почав наливати в неї вино із глека. Спочатку склянка наповнилася до половини, потім до вінця, а вчитель усе наливав і наливав напій. Юнак певний час спокійно дивився, як вино переливається зі склянки на землю, але згодом не стримався й закричав:

-         Досить лити! Ми лишень намарне витрачаємо вино!

-         Точнісінько так само, як і я намарне гаю свій час. Я міг би тебе навчити багатьом речам, але ти вже переповнений, наче ця склянка.

              Юнак запитав:

-         То що, мій спосіб мислення нічого не вартий?

-         Твій спосіб мислення зробив тебе тим, хто ти є зараз. Дав тобі все те, чим ти володієш сьогодні. Але якщо ти прагнеш більшого, то він не приведе до омріяної мети. Йди собі! І повертайся  тільки тоді, коли спорожнієш. Коли будеш готовим до нових знань!

          « Людське  життя – це боротьба між неуцтвом та обізнаністю, просвітленням… Щойно людина припиняє шукати інформацію і знання для себе, то потрапляє в тенета неуцтва»

                                                                                                          Роберт Кіосакі  

Притча «Відвага і боягузтво»

З одного міста в інше в рамках гастрольного турне переїжджав цирк. В спеціальному вагоні для звірів було пошкоджено клітку тигра, і хижак втік. Це сталося десь опівночі. Тигра треба було спіймати. Хазяїн цирку зібрав усіх мужчин і сказав:

        - Зараз ви відправитеся на пошуки тигра. А для сміливості я наллю кожному з вас по стаканчику.

        Всі чоловіки випили, та не по одному стаканчику, а по два – а хтось цілих три, якщо не більше. Лиш один з них відмовився.

-        Дайте мені краще соку чи простої води, - сказав він.

-        Але ж тобі потрібна відвага для піймання тигра! –  здивувався хазяїн цирку.

-        Не думаю, - сказав той. – Надворі ніч, не видно ані на два кроки вперед, та ще й тигр. Ні, тут хоробрість і відвага ні до чого, вони можуть лиш нашкодити. Краще я буду боягузом, але обережним.

Мораль притчі: вживання наркотиків, алкоголю найчастіше починається «за компанію» («хіба я не такий як всі», «біла ворона», та врешті решт – «в житті треба спробувати все»), за прикладом харизматичного лідера ніби «для храбрості».  Перша спроба являється навіть не бажанням, а толерантним підтриманням пропозиції по стаканчику, що непомітно переростає в кілька стаканчиків, доз наркотичних речовин, контроль за кількістю зникає. Про яку відвагу може йти мова, це вже авантюризм і відсутність страху перед всіма небезпеками світу.

Що краще – бути відважним і безстрашним, коли смерть дихає в потилицю,  чи боягузом і обережним, але цілим і неушкодженим від лап хижого звіра. Твоє життя – твій вибір.

Притча « ЖАБИ Й ГЛЕЧИК»

Одного разу дві жаби беркицьнулися в глечик з вершками. А у цього глиняного глечика були дуже високі й слизькі стінки – жабам звідти ніяк не вибратися. Борсаються вони там, борсаються… Одна трохи поплавала, погребла лапами й думає:

-         Однаково мені звідси не вибратится. Нащо ж я буду дарма старатися, стільки мучитися намарне й сили витрачати? Ліпше відразу потону.

І втонула.

А друга жаба подумала:

-         Ні, потонути я завжди встигну. Краще я поборсаюсь, а раптом щось удасться вдіяти.

Та як вона не старається, нічого не виходить. Але жаба не здається й не сумує. Із останніх сил бореться, брьохається у вершках. І раптом… відчула квакуха, що під ногами в неї щось тверде та міцне. Виявляється, що поки борсалася, встигла збити із вершків масло. А тоді відштовхнулася жаба щосили й вистрибнула з глечика.

Мораль притчі: «Пручайтеся – випливете!» Ніколи не слухайте тих, хто має дурну звичку ставитися до всього песимістично, тому що вони крадуть найпрекрасніші мрії й надії, які ви зберігаєте  у своєму серці! ОГЛУХНІТЬ, коли вам говорять, що ви не можете здійснити свої мрії! І тому: ЗАВЖДИ будьте налаштовані ПОЗИТИВНО!

Притча «Іди вперед»

В селі поблизу міста жив бідний дроворуб. Кожного ранку він ні світ ні зоря йшов до лісу, рубав дрова, ніс їх в місто і продавав. Одного разу він рубав дерево і раптом відчув, що хтось на нього дивиться. Дроворуб оглянувся. Це був якийсь дідусь.

- Ти майстерно володієш сокирою, - сказав він.- Але не стій на місці – йди вперед. Сказав і пішов собі своєю дорогою.

А дроворуб вирішив послухатися поради діда і пішов вглиб лісу. Йшов і наткнувся на мідні родовища. На радощах набрав стільки міді, скільки міг донести. Продав її на ринку і отримав немалі гроші.

Наступного ранку дроворуб пішов до мідного родовища, знову набрав міді, але раптом згадались йому слова діда «Йди вперед». Висипав він мідь і пішов далі. Цих місць дроворуб ніколи не бачив, але йому не було страшно, він йшов вперед. І невдовзі знайшов срібне родовище. Відпочив трохи, набрав стільки срібла, скільки міг донести. На зароблені гроші він міг безбідно жити цілий рік.

Проте вранці наступного дня з сокирою в руках дроворуб знову пішов в ліс. Дійшовши до срібного родовиша, він зупинився в нерішучості. Але знову згадались йому слова «Йди вперед». І пішов дроворуб далі, йшов і день  і ніч, і день. Другої ночі набрів він на болото. А за ним – чудо. Посеред лісу гора виблискує алмазами…

Мораль притчі: «Йди вперед». Не зупиняйся на досягнутому. Прагни більшого. Для того, щоб віднайти себе, розкрити свої здібності і таланти треба щоденно рухатися вперед у своїх знаннях.

Залізо ржавіє, не знаходячи собі застосування,

вода, яка стоїть – гниє або  замерзає,

а розум людини, не знаходячи собі застосування – чахне.

(Леонардо да Вінчі)

Притча «ПОЧНИ З СЕБЕ»

Жив собі один чоловік. У дитинстві він прагнув переробити світ, замолоду – країну, у зрілості – родину, у старості – себе. На смертному одрі родичі почули від нього дивне визнання:

«Якби я в дитинстві почав із себе, то зараз змінив би світ»

Мораль притчі: Ознакою зрілої особистості є вміння керувати собою і усвідомлювати наслідки своїх вчинків. Звісно не можливо одним махом виправити все суспільство, але зупинити падіння моральності та створити моду на здоровий спосіб життя в родині, в колі друзів, в класному колективі можна. І починати треба з себе, беручи приклад з людей, які живуть християнським способом життя і здорові духом. Навіть у найгіршому середовищі є люди, до яких бруд начебто не пристає.

«ТИ Ж ЗНАВ»

В одному індіанському племені юнаків на зрілість випробовували самотністю. Цим вони мали довести самі собі та спільноті, що готові стати справжніми воїнами. Під час випробовування один з цих юнаків опинився посеред гарної квітучої долини. Оглядаючи гори, юнак побачив стрімку вершину, вкриту сліпучо-білим снігом. «Поміряюся з тією вершиною» - подумав він. Юнак одягнув сорочку зі шкури зубра, на плече накинув плащ і почав сходження. Вибравшись на вершину, побачив під собою цілий світ: прекрасні краєвиди, безмежний простір. Його серце наповнилося гордістю.

Раптом він почув біля своїх ніг дивне шелестіння: це була змія. Хотів відскочити, але вона заговорила:

-                              Помираю…Тут надто зимно для мене, в немає поживи. Візьми мене під свою сорочку і знеси в долину.

-                              Ні, - відповів юнак. – Знаю я вашу породу. Ти – гримуча змія. Якщо я візьму тебе, ти вкусиш і я помру.

-                              Ні! Навіть не думай так! – відповіла змія. З тобою я не буду так поводитися. Якщо ти допоможеш мені, не вчиню тобі жодного зла.

Юнак і далі відмовлявся, але змія вміла добре переконувати. Врешті він взяв її за пазуху і поніс з собою. Коли вони спустилися в долину, юнак акуратно поклав її на землю. Несподівано змія скрутилася, кинулася на хлопця і вкусила його за ногу.

-                              Ти ж мені обіцяла! – закричав він.

-                              Ти ж знав, що ризикуєш, коли брав мене з собою, - сказала змія й поповзла собі геть.

Ця історія присвячена всім, хто піддається таким щоденним спокусам, як наркотики,алкоголь, безладне статеве життя, авантюризм тощо.

 

Притча – блюз

Жив собі хлопчик із жахливим характером. Якось батько дав йому мішок цвяхів і звелів по одному забивати їх у паркан щоразу, коли хлопчик втрачає терпець і з кимось свариться.

У перший день хлопець забив 37 цвяхів. Згодом навчився контролювати себе, і кількість цвяхів щодня зменшувалася. Хлопчик зрозумів, що легше опановувати свої емоції, ніж забивати цвяхи.

Нарешті настав день. Коли він не забив жодного цвяха. Син підійшов до батька і сказав про це. Тоді батько звелів синові витягати з паркана по одному цвяху в ті дні, коли він не втратить самоконтролю і ні з ким не посвариться.

         Минав час, і згодом син зміг похвалитися батькові, що у паркані не залишилося жодного цвяха. Батько у відповідь сказав: «Ти добре поводишся, але подивися, скільки дірок залишилося… паркан уже ніколи не буде таким як колись.

Мораль притчі: Якщо ви з кимось сваритеся й говорите щось неприємне, то залишаєте після себе такі ж рани, як ці дірки від цвяхів. І рани зостаються, незважаючи на те, скільки разів ви потім вибачитеся. Словесні рани заподіюють такий же біль, як і фізичні.

Не залишайте на своєму шляху таких дірок! Не забивайте цвяхів ворожнечі, непорозуміння, жорстокості  в душі людей! Будьте толерантними!

ПРИТЧА «ЗРОБИТИ СПРОБУ»

Якось один цар вирішив випробувати всіх своїх придворних, аби зрозуміти, хто з них гідний зайняти важливу державну посаду. Чимало властолюбних і мудрих мужів прийшли до нього.

О мудреці! – звернувся до них цар. Маю до вас складне завдання. Хотів би знати, хто зможе розв’язати його.

Він звелів підвести присутніх до величезних дверей, таких яких ніхто раніше не бачив.

-                           Це найбільші і найважчі двері у моєму королівстві хто з вас може їх відчинити? – спитав цар.

Одні придворні тільки заперечно похитали головою. Другі, які вважалися мудрішими, оглянули двері, але визнали, що не зможуть їх відчинити. А коли вже й наймудріші це підтвердили, і решту зголосилися, що завдання занадто складне.

Тільки один візир підійшов до дверей. Уважно оглянув їх, помацав, спробував кількома способами відсунути їх, потім різко штовхнув. На диво двері прочинилися. Вони були просто зачинені, але не замкнені. Потрібна була лише воля і відвага, щоб діяти рішуче. Тоді цар оголосив:

- Ти отримаєш цю посаду при дворі, адже покладаєшся не тільки на те, що чуєш і бачиш, а й на власні сили і не боїшся помилитися.

Мораль притчі: у кожного на шляху трапляються труднощі, але головне – не складати рук, а долати перешкоди, працювати і знову робити спроби.

Тактика

Ви могли бачити це по телебаченню, чути по радіо або дізнатися з газет, але цього разу щорічний світовий чемпіонат проводився в британській Колумбії. Фіналістами стали канадець і норвежець. Їхнє завдання було таким. Кожному виділяли певну ділянку лісу. Переможцем стане той, хто зуміє повалити найбільшу кількість дерев з восьмої ранку до четвертої години дня.

О восьмій пролунав свисток, і два лісоруби зайняли свої позиції. Вони рубали дерево за деревом, поки канадець не почув, що норвежець зупинився. Зрозумівши, що це його шанс, канадець подвоїв зусилля. О дев’ятій годині канадець почув, що норвежець знову взявся до роботи. І далі вони працювали майже синхронно, аж раптом за десять до десятої канадець почув, що норвежець знову зупинився. І знову канадець узявся до роботи маючи на меті скористатися слабкістю супротивника. О десятій годині норвежець включився в роботу. Поки за десять одинадцята він ненадовго зупинив роботу. А канадець радо продовжив працювати в тому ж ритмі, уже передчуваючи запах перемоги.

Так тривало цілий день. Щогодини норвежець зупинявся на десять хвилин, а канадець продовжував роботу. Рівно о четвертій годині пополудні, коли пролунав сигнал про закінчення змагання, канадець був цілком упевнений, що приз у нього в кишені.

Ви можете собі уявити, як він здивувався, довідавшись, що програв.

-         Як так трапилося? – запитав він у норвежця. – Щогодини я чув, що ти на десять хвилин припиняєш роботу. Як ти примудрився нарубати більше дерев, ніж я? Це неможливо.

-         Насправді все дуже просто,  - прямо відповів норвежець. – Щогодини я зупинявся на десять хвилин. І тоді, коли ти продовжував рубати ліс, я точив свою сокиру.

Мораль притчі: Успіх в будь-якій справі залежить від інструментів досягнення цілі, правильно обраної тактики і стратегії, способів боротьби з втомою і методів концентрації уваги на предметі роботи. Найкращий відпочинок – це зміна виду діяльності. Інтенсивну роботу (розумову чи фізичну) варто переривати, а перерву теж можна використати  з розумом, щоб не рубати ліс тупою сокирою.

ПРИТЧА «ЦІННІСТЬ ЧАСУ»

Один бізнесмен накопичив великий капітал – 3 мільйони доларів. Він вирішив, що візьме собі рік відпустки, щоб удосталь відпочити. Але не встиг прийняти це рішення, як його відвідав Янгол смерті.

Бізнесмен дуже злякався і вирішив відкупитися. «Продай мені три тижні життя, і я віддам тобі мільйон, - запропонував він. Але Янгол смерті йому відмовив.

«Гаразд, продай тільки один день, і я віддам все, що маю». Янгол знову відмовив.

Тоді чоловік запитав, чи може Янгол смерті дати йому кілька хвилин, щоб він зміг написати прощального листа. Янгол погодився.

Чоловік написав: «Правильно використовуйте час, який вам відведено для життя. Я не зміг купити навіть години за три мільйони доларів. Перевірте, чи все, що вас оточує, справді має цінність».